Вареники для українців – страва культова та епічна. Вареник оспіваний в літературі, народних піснях, приказках та іншому фольклорі. І нема, мабуть, такої української сім’ї, в якій не готують вареники.
Тому мені дуже прикро, коли українські інформаційні джерела повторюють за російськими кулінарами-теоретиками, що вареники походять чи то від азербайджанської дюшбари, чи то від кримськотатарського чебурека. Тільки людина, яка зовсім не розуміється на українській кухні, може стверджувати таке.
Бо принципова різниця між варениками та аналогами із східних кухонь очевидна.
Начинка, яка кладеться у вареники або вже приготована (м’ясо, картопля, гриби, капуста. квасоля), або придатна до вживання у сирому вигляді (ягоди. сир. мак). Усілякі ж пельмені, манти, хінкалі, дюшбара начиняються сирими продуктами (переважно, м’ясним фаршем).
Тісто для вареників може бути не тільки тонким прісним, але й пухким (на кисляку та соді) і, навіть, дріжджовим. Східні та європейські (наприклад, равіолі) аналоги готуються тільки з тонкого прісного тіста.
Вареники з солодкою начинкою (ягодами, маком, сиром), взагалі, унікальне явище для світової кулінарної культури. Недаремно всі іноземці, як діти малі, ледь що не плескають в долоньки, коли вперше бачать наші вареники з вишнями)
І, нарешті, українські вареники – не просто їжа, але й інструмент політичної боротьби) Можна було б. звичайно згадати байку Степана Руданського про хитру бабу, яка за допомогою вареників вигнала з хати москаля… Але я про історію сучасну. Мабуть, всі знають, що кримські татари бойкотували ганебний «референдум» 2014 року. Але далеко не всі знають, що той бойкот проходив під лозунгом: «Залишайся дома і ліпи вареники!». І 16 березня 2014 року кримськотатарські сім’ї ліпили вареники, як знак єдності українського народу.
Отак-то)